Незадовго до появи PlayStation Classic на прилавках, мені вдалося провести коротке знайомство з нею. Тоді я поділився враженням із вами в прев’ю цієї крихітки й за тиждень, що вона була в моєму користуванні, моя думка мало змінилася, але я маю що розказати.

Прикраса будь-якої колекції

Раніше я вже розказував про те, що Sony провели хорошу роботу над зовнішнім виглядом PlayStation Classic. Вона крихітна, акуратна, має всі впізнавані елементи і виконана з хороших матеріалів. На неї приємно дивитися та вона комфортна в користуванні. А беручи її до рук, я щоразу задумувався: колись важка консоль, яка працювала на межі своїх можливостей, щоби приносити нам радість, зараз емулюється цим пуцьвірінком, який важить від сили 150 грам.

Познайомившись із нею ближче я все ж помітив, що на ній є елементи стилізовані під роз’єми для карт пам’яті, які я не помітив минулого разу. А також її ніжки з якогось неймовірно приємного на дотик матеріалу, яким хочеться покрити всі поверхні в домі. У підсумку враження незмінні: це крихітне диво, яке спроектовано, щоби грати на вашій любові до ретро-консолей загалом та оригінальної PlayStation зокрема. І їй чудово це вдається.

Не так погано, як малюють

Стаючи на тонкий лід, скажу, що з набором ігор у PlayStation Classic немає особливих проблем. Можна було і краще, проте представленого переліку вистачає як для того, щоби весело провести час із друзями (Super Puzzle Fighter II Turbo, Tekken 3), так і для самітніх лампових вечорів за легендами світу відеоігор (Metal Gear Solid, Final Fantasy VII). Скаржитися на те, що в комплекті звичайні ґеймпади, а не дуалшоки — я не буду. З представленого переліку проектів, справді потребують аналогових стіків тільки Rainbow Six та Metal Gear Solid (профукали частину атмосфери в сутичці з Психо-Мантісом). В інших іграх комфортно й зі звичайними контролерами, які йшли з першими версіями приставки і, на мою думку, найдоцільніші в комплекті.

Красива на лице, та з душею не все так ладно

Якщо зовні консоль немає помітних проблем, то всередині суцільний кавардак. Перша й головна — у PlayStation Classic не передбачено пристойного захисту від перепадів напруги, тому перший раз мені було страшнувато під’єднувати консоль до електромережі. В інструкції рекомендують використовувати звичайний адаптер від телефону на 5В та 1А, але що як у вас адаптер для швидкої зарядки? Невже так дорого чи складно покласти відповідний елемент до комплекту? Чим керувалися інженери Sony в цьому випадку — не зрозуміло.

Іншою важливою проблемою стала програмна платформа консолі, яка є трішечки модифікованим опенсорсним емуляторм PCSX ReARMed. Спеціалісти із Digital Foundry, проводячи власне дослідження, помітили, що деякі ігри працюють некоректно, а саме: з низьким фреймрейтом або недоцільним ефектом блюру. Як приклад, перша частина GTA, яка видає 15–25 кадрів за секунду, що не вписується ні в які рамки. Складається враження, що консоль робили як лабораторні в університеті: “працює, ну й нехай”. Зовсім не цього очікуєш від такої компанії, як Sony.

Якщо в минулому матеріалі я захищав Sony і аргументував відсутність деяких хітових ігор на консолі проблемами з ліцензіями та авторськими правами, то зараз я не певен у вірності цього твердження. Ті ж Tomb Raider чи Silent Hill не працюють на цьому ПЗ і, додавши до цього скинуті в кучу PAL та NTSC версії ігор та інші згадані раніше проблеми, з’являється питання: чи, і правда, проблема була в правах, чи все звелося до банальної ліні та нехватки часу чи бажання зробити краще? Навряд хтось дасть чесну відповідь на нього.

Ентузіасти вже знайшли спосіб обійти захист консолі (якщо це можна так назвати). Тепер усі бажаючі можуть добратися до налаштувань емулятора та виставити бажану конфігурацію або завантажити милі серцю ігри з флешки через порт для другого контролера. Це реалізується нескладно, але й матеріалів про можливість підкинути будь-які бажані файли на внутрішнє сховище консолі я не зустрічав. Поки зовнішній накопичувач це проблема, яка не дозволяє грати в бажані ігри вдвох.

Попереджуючи питання, я не пробував робити маніпуляцій з емулятором самостійно. По-перше, не бачу в цьому необхідності, а по-друге, консоль належить не мені.

Добре, але можна було і краще

Я вже писав про це і, мабуть, не раз, та все ж повторюся — не слід розглядати PlayStation Classic як ігрову платформу на яку б там не було тривалу перспективу. Це сувенір, забавка на кілька вечорів у колі друзів або сім’ї, штука на якій ви врешті-решт пройдете Final Fantasy VII або що завгодно інше. Проте це не приставка, яка, через місяць після придбання, регулярно вами включатиметься, але цілком імовірно, що ви повертатиметеся до неї ще й ще через тривалі проміжки часу.

Саме тому я не вважаю за доцільне танцювати з мікро-бубном, щоби підвантажити на неї сторонні ізошники, чи гнівно тупотіти ногами через «не той» набір ігор. Те що деякі з них працюють не так, як слід — це, і правда, біда, за яку хочеться метнути в когось помідором, але не привід оминати консоль стороною.

PlayStation Classic це подарунок який вас або зачепить, або ні. І щоби зрозуміти чи хочете ви його, достатньо уважно придивитися. А якщо йому все ж вдалося зіграти на струнах вашої душі, то не гайте часу й забирайте його, ви не пошкодуєте.